Життя Волонтера і афганця з Яготина

Він на своєму «АТО-мобілі» об’їздив увесь район, збираючи допомогу армії. Його гараж від початку бойових дій на Сході перетворився на волонтерську «фабрику», де він разом зі своєю дружиною  Вікторією фасує в пластикову тару консервацію, робить різноманітні овочеві заправки й нарізки для бійців на передовій. Сюди люди приносять харчі й різні необхідні для армії речі. Бо довіряють Шахар’янцям. Дві газові плити на їхній кухні, як плавильні печі, працюють цілодобово. Усі волонтери знають це місце, і коли їдуть на Схід, завжди заїжджають до Армена, аби забрати наготовлене для бійців АТО.
– Принципово не приймаємо допомогу грішми, – каже Армен Шахар’янц. – Якщо людина хоче допомогти, направляємо її на ринок або до аптеки, щоб придбала найнеобхідніше для солдатів. Армена та Вікторію Шахар’янців доля звела в Афганістані. Між гірських вершин, у долині Пулі-Хумрі, розташовувався гарнізон радянських військ, де корінний єреванець Армен другий рік поспіль виконував інтернаціональний обов’язок. Молодий офіцер щойно одужав після важкого поранення, яке отримав, коли їхня колона потрапила в засідку дорогою з Джелалабаду. Повернувшись до своєї частини, він і зустрів молоденьку працівницю військового складу Вікторію. На війну в Афганістан із Яготина її привело потрясіння після трагічної загибелі старшої сестри.

– Познайомилися на третій день після її прибуття, – розповідає Армен Мушегович. – А за півроку побралися в радянському посольстві в Кабулі. 

Через 10 місяців молодятам довелося розлучитися. Вікторія повернулася до Союзу. Бо в той час подружжя не мало права довго перебувати разом за межами Батьківщини. Водночас треба було допомогти Армену знайти його особову справу, загублену внаслідок недбалості тиловиків. Через це замість півтора року, котрі він мав ще відслужити в Афганістані, довелося відбути там три з половиною.

Завдяки клопотанню Вікторії у військовому відомстві про її чоловіка згадали, і він повернувся додому. Оселилися у військовому гарнізоні у Вірменії. Там Армен влаштувався техніком артилерійсько-ракетного озброєння. Потім його направили в Німецьку Демократичну Республіку. Коли Німеччина об’єдналася, армію почали розформовувати, розкрадати, тому, каже Армен Мушегович, він пішов із неї.

– Ми продали квартиру в Єревані й придбали будинок у Яготині, – долучається до розмови Вікторія Шахар’янц. – Тут народилися діти Ганна та Армен. Доньці вже 30, разом із чоловіком працює в Києві приватним підприємцем. Сину 28 років. Хоч і має кілька робітничих фахів, не може знайти роботу в райцентрі й живе з нами.

Нині родина мешкає в будинку батьків Вікторії. Власний, разом із бізнесом: кафе й кількома торговельними кіосками – довелося продати 15 років тому. Гроші знадобилися для лікування Вікторії, коли вона занедужала на важку ортопедичну хворобу. Тоді в столичному інституті травматології її ледь урятували. Важкі випробування ще більше зміцнили родину.Додали сил для допомоги іншим.

Майже тонна продукції щотижня прямує з подвір’я Армена й Вікторії до найгарячіших ділянок у зоні АТО. Тож розуміння й любов родини, переконані Шахар’янці, забезпечує надійний тил і, зрештою, перемогу на фронт
29.03.2015
907

2 коментаря

holyolyk
28.03.2016 18:24
Суперовий Армен, все що тут написане, правда. Не думав що можуть такі люди бути на стількі віддані Україні. Він реально приклад для абсолютної більшості, тих хто хоче називатися українцем.
02.04.2016 20:20
Цілком згодна!
Завантаження...