Харон на Харківській трасі

Волонтерський кортеж із чотирьох автівок, наповнений гуманітарною допомогою та новорічними смаколиками для бійців, вирушає вночі – така традиція та необхідність, аби на ранок уже бути там. 

Харківським шосе рухаються низки екіпажів, що квапляться доправити у різні точки фронту усе необхідне. Волонтери впізнають одне одного, спиняючись на заправках, обіймаються, діляться останніми новинами – і мчать далі крізь ніч і мороз: треба встигнути, відвоювати в погоди якомога більше точок.

На одній із АЗС, за селищем Панфили Яготинського району, чатує Армен. Вірніше, два Армени – поруч із батьком син-помічник. 

Сивий чоловік у камуфляжі прямує до древнього як світ "бусу", наповненому картоплею, морквою, консервацією та іншими наїдками домашнього виробництва. Усе це збирається по навколишніх селах і "запаковується" у волонтерські кортежі. 
 
 

"От біда, – переживає Армен, – зараз свята, усі масово везуть хлопцям домашню їжу, пироги, тортики. А після свят ажіотаж спаде, і хлопцям ураз не стане що їсти!"

Його добре знають на АЗС та завжди безкоштовно пригощають кавою – його самого та його друзів-волонтерів. Іноді Армен не спить по кілька діб поспіль – коротає ночі тут, в очікуванні чергового екіпажу; нерідко його будять серед ночі дзвінком, просять терміново привезти на трасу щось із необхідного. 

"Армен Шахар'янц, волонтер, депутат Київської обласної ради, вантажник – сміється він, представляючи себе. – Я абсолютно нічого не приховую, і все, що роблю – роблю відкрито. 

Я не маю справи ні з бізнесом, ні з державними структурами, лише зі звичайними людьми. Роблю і поширюю оголошення про збір продуктів для армії. Люди приносять, передають, печуть дуже багато – на Миколайчика порядку трьох тисяч пиріжків і вареників наготували! На Різдво, певно, по п'ять-шість тисяч буде!"

Від початку війни він відправив на Схід понад 500 тон продуктів. Каже, що збився з рахунку ще влітку, на 89-му екіпажі з провіантом. 

"І всі ці продукти зібрані людьми – я не маю справу з грошима взагалі! Ні від кого ніколи не беру грошей і нічого не закуповую, хіба тільки за свої. А так – передаю лише те, що зібрали люди. 

Інформацію через фейсбук даю лише для волонтерів, а так – через місцеву газету, через голів сільських рад – у кожну хвіртку роздаємо листочок із оголошенням про збір продуктів. Люди у домовлений час виносять і прямо біля хвірточок виставляють – усі звіти, хроніки доступні у фейсбуці – як і що люди приносять..."
 
Армен розповідає, що в основному допомагають люди з малими статками. Правда, трапляється, що й небайдужі бізнесмени йдуть на зустріч, телефонують, пропонують гроші – у такому випадку він просить їх купити ліки, цигарки абощо і передати йому. 

"Екіпажі йдуть із Західної України – Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, ідуть житомиряни, бердичівські, вінницькі екіпажі; чернігівські... – перераховує він, – ну, київські волонтери уже мабуть усі через мене їдуть, немає таких, які до мене не заїжджають!.. І я нікому не відмовляю. Одна умова – допомога повинна йти тільки на передову, тільки солдатам у руки. В жодному разі – ні на їдальні, ні на тили, ні на штаби. 

Коли я дізнавався, що волонтери поїхали на Волноваху і здали усе на їдальню, я з цими людьми припинив співпрацю. Екіпажів з десяток я "відсіяв" лише тому, що не впевнений, що допомога потрапляє солдатам у руки".

Він забороняє волонтерам по телефону казати маршрути й позиції, на які вони прямують. 

Іноді, коли "прослушка" вмикається під час розмови (тоді чутно характерний звук і відлуння), він "тролить" шпигунів, лаючи їх різними мовами: "Дурні, чому вас там вчили у вашому КДБ?! Динаміки вимикайте!" – і динаміки слухняно вимикаються... 

Йому 60 років, і він живе із дружиною на пенсію. Каже, що жінка свариться, адже бачить його від сили 10 хвилин на день. Що одного разу його "бусик" зламався, і він позіхнув майже з полегшенням: все, можна заявити про свій відхід від роботи і нарешті відпочити – проте підприємливі люди гуртом позбирали запчастини та полагодили волонтерський транспортний засіб.

На Новий Рік він "підписався" працювати Дідом Морозом – об'їхати 160 дітей бійців АТО, що мешкають у навколишніх селах – запланований маршрут привітань складав 500 км. 

Також за ініціативи Армена у процесі становлення – центр юридичної та психологічної допомоги для фронтовиків. 

Бадьорий, усміхнений, він скидається на міфічного Харона, що проводжає машини в інший простір, у зону фронту. Перепрошує за недосконалу українську – хоча вона у нього, уродженця Вірменії, на порядок чистіша за мову деяких корінних українців. 

Закурює, махає на прощання рукою і квапиться до наступного екіпажу. 

"Моя війна не закінчується, – говорить Армен. – Я три з половиною роки провоював у Афганістані – з початку афганської кампанії аж до 83-го року, 20 років відслужив у Радянській армії – це, мабуть, в крові... 

Закінчиться ця війна – воюватиму в іншій площині, як депутат облради. Адже війна – це не обов'язково зі зброєю в руках, воювати треба і з корупцією, і з цим усім негативом, який у нашому суспільстві існує".
09.01.2016
1099

Коментарі

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...