Яготин в часи німецько-фашистської окупації (1941-1943 рр.)

Тип статті:
Авторська
Переглядаючи численний науковий і літературний доробок про історію Яготинщини я так і не знайшов повної і більш розгорнутої інформації про повсякденне життя мого місто в період німецько-фашистської окупації 1941-1943 рр. Саме це спонукало мене розпочати пошукову роботу по збору архівних матеріалів стосовно історії міста в даний період Другої світової війни.
Також необхідно відмітити і те, що в даній статті я спробував подати по-мінімуму загальновідомі факти часів окупації Яготина і по-максимуму розглянути маловідомі моменти даного періоду з історії нашого міста.

Мені згадалися два цікавих випадки з власного дитинства пов’язаних з даною темою. 
Перший такий. 1989-й рік, Яготин. Мені 6 років я швендяю біля свого діда який щось робить в дворі. По вулиці проходить якийсь старий чоловік з борідкою. Я питаю діда хто це? Той каже що це колишній поліцай. Проходить ще один. А це хто? А це колишній партизан.
Другий. В 1996 році при будівництві будинку я знайшов одну дивну річ: залізну печатку з написом на латиниці ”Я. Jagotin №…” Мені дуже захотілося дізнатися що це за річ і з якого вона часу.

Шкода що ці двое людей вже давно померли, а час вже упущений і ми так і не довідаємося того що міг би розказати про окупований Яготин і партизан і поліцай.
Джерельною базою даної статті є матеріалі знайдені мною в наступних архівних установах: Центральний державний архів вищих органів влади України (м. Київ) фонд 2901 під назвою: ”Партизанська комiсiя при Яготинському Районому виконавчому комiтетi Рад робiтничих, селянських та червоноармiйських депутатiв, м. Яготин Прилуцького округу” кількість справ – 3477; Російський державний архів літератури та мистецтва (Російська Федерація, м. Москва) фонд 1712. Оп. 1. Д. 645. З друкованих наукових праць були використані наступні: Рекотов П. В. Органи управління на окупованій території України (1941–1944 рр.) // Український історичний журнал. – 1997. – № 3. – С. 100; Лисенко О. Нестеренко В. Окупаційний режим на Україні у 1941–1943 рр.: Адміністративний аспект // Архіви окупації 1941–1944 / Упор. Н. Маковська. – К., 2006., Шевчук А., Яковлєва Л. Колекцiя мiкрофiльмiв фашистської окупацiйної адмiнiстрацiї i командування вермахту в ЦДАЖР УРСР // УIЖ. – 1989. – № 1. – С.155–157; Кашеварова Н. Документи Рейхсміністерства окупованих східних областей та Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберґа з питань переміщення книжкових культурних цінностей з колекції мікрофільмів в ЦДАВО України (КМФ-8) // Бібліотеки Києва під час нацистської окупації (1941–1943). – К., 2004., Ковалев Б. Н. Нацистская оккупация и коллаборационизм в России. 1941–1944. – М., 2004., Лисенко О., Нестеренко В. Окупаційний режим на Україні у 1941– 1943 рр.: Адміністративний аспект // Архіви окупації 1941–1944 / Упор. Н. Маковська. – К., 2006. і ін.

Лінія фронту підійшла до Яготина в вересні 1941 року. 15 вересня 1941 р. німецькі війська з боями захопили м. Яготин та прилеглі до нього населені пункти. В місті та селах району встановлено військові пости та набрано добровольців до поліції з числа місцевих жителів. Відразу ж було встановлено режим лютого терору й насильства по відношенню до населення. Саме місто Яготин зазнало масових руйнувань. Були зруйновані корпуси цукрозаводу, елеватора, молокозаводу, МТС, школи, житлові будинки, електростанція та інші об’єкти. Окупанти жорстоко придушували найменшу ініціатив і опір місцевого населення.

Цікаві відомості про Яготин тих днів знаходимо в щоденнику німецького артилериста, унтер-офіцера Ойгена Зайбольда: «17 вересня 1941 року. Просуваємося далі на південь, до залізничної лінії Київ-Харків, південніше Яготина. Передовий загін захопив там в полон командира полку разом зі штабом. Їдемо на вокзал що-небудь „організувати“. Все тут нагадує Францію. Можна навіть знайти пудру. Багато характерних рис міста, в тому числі радіостанція, вказують на те, що є ще інша Росія. В Яготині є навіть такі заводи, як цукровий, пивоварний та ін». (РГАЛИ. Ф. 1712. Оп. 1. Д. 645. Л. 1-16. Переклад з німецького оригінала). Отже як бачимо навіть досвідчений вояк що пройшов походами територію половини Європи розповідає про наше місто як про типове європейське з усіма його ознаками.

Але разом з захопленням міста бої навколо нього не припинялися ще близько 7-8 днів, так як біля Яготина була оточена частина відступаючої Червоної Армії, а саме 165-та дивізія 64-го стрілкового корпусу під командуванням полковника І. В. Захаревича. Ця частина почала 17 вересня відступ від Києва на схід, прагнучи вирватися з кільця оточення. Війська рухалися в загальному напрямку на Яготин і Пирятин і були тут повністю оточені. Частини дивізії вже майже без техніки та важкого артилерійського озброєння перемішалися і втратили боєздатність. Одна група дивізії була знищена до 21 вересня в районі 15-20 км. північніше Києва, інша, більша, частина відійшла в район Борисполя-Переяслава, тут вони протрималися до 23 вересня. Але, основна, маса військ загинула в районі міста Яготин та Яготинського району до 24 вересня.
 
Радянські війська билися мужньо і відчайдушно, але прорватися до своїх вдалося лише невеликим групам. 165-та дивізія загинула майже повністю, було втрачено прапор військової частини, важливі штабні документи, грошову касу. 27 вересня під Березанню в полон потрапив і командир дивізії  полковник І. В. Захаревич та декілька сотень рядових і офіцерів. Трагічна доля загиблої під Яготином 165-ї дивізії, як і всього 64-го корпусу Червоної Армії ще чекає свого дослідника, вона як і раніше є білою плямою в нашій військовій історії. 

Восени 1941 року після подальшого просування лінії фронту в глиб СРСР Яготин опинився в тилу німецької армії та її союзників, хоча в самому місті німецьких солдат було мало, тільки охоронна частина військової жандармерії на залізничному вокзалі та в будинку школи (тепер це аварійна будівля Чорнобильського медучилища біля вокзалу) і пізніше ще на військовому аеродромі (зараз там занедбані яблуневі сади біля району Червоний Хутір). В самому ж Яготині та його околицях дислокувалася 108-ма бригада Угорської королівської армії (на той час союзники Німеччини в ІІ Світовій війні).  Відомо що вони було і в декількох інших містах області а штаб угорської групи розташовувався у Києві.

Яготинський район увійшов як і вся Київська область до складу Райхскомісаріату Україна.  Райхскомісаріат Україна, займав площу за станом на 1 січня 1943 р. близько 340 тис. квадратних кілометрів, мав на цей час 6 генеральних округів (Волинь і Поділля, Дніпропетровську, Житомирську, Київську, Крим (частина Таврії) і Миколаївську області), які поділялися на 114 менших округів (з них 5 міст, які прирівнювалися до округів) і 433 райони (з них 25 міст, 20 з яких прирівнювалися до районних). Представники німецької цивільної і військової влади стояли на чолі великих адміністративних одиниць і тільки в районних містечках існувало місцеве допоміжне управління. Діяльність поліційного та карального апарату спрямовувалася на підтримку окупаційного режиму шляхом неухильного дотримання та виконання наказів міської влади. 

З вересня 1941 року в місті починає працювати німецька військова комендатура, польова жандармерія, поліція та районна управа на чолі з бургомістром. Структура Яготинської районної управи (вона була типовою для більшості) представляла з себе слідуюче. На чолі міської управи (або районної управи) стояв бургомістр, який був посадовим і адміністративним керівником усіх підпорядкованих чиновників, підвідомчих йому організацій і установ. Головним відділом правління вважався так званий Спільний відділ. До його компетенції входили: право, суд, адвокатура, нотаріат, громадянство, РАГС, постачання населення продуктами харчування, розпланування міської території, міське будівництво, озеленення, нове житлове будівництво, розподіл житлової площі, збереження і ремонт житла, забезпечення населення житловою площею, право забудови, соціальне страхування, спільне страхування і забезпечення.
 
Фінансовий відділ з підвідділами вирішували питання бюджету, касового та фінансового контролю, обкладання податками, нарахування податків і їх збір, розгляд скарг і протестів. Далі йшли:
— відділ держстрахування і забезпечення з підвідділами;
— відділ охорони здоров’я з підвідділами;
— відділ поліції з підвідділами;
— транспортний відділ;
— відділ заготівлі і постачання з підвідділами;
— відділ освіти з підвідділами (згідно з положенням про міськуправу в його функції входили: культура, виховання молоді, благоустрій юнацтва, школи, релігійне виховання дітей, церковні справи, спорт, театр, кіно, концерти, музеї, архіви, бібліотеки, газети і друкарні);
— відділ права і громадянства;
— відділ міського господарства (Ковалев Б. Н. Нацистская оккупация и коллаборационизм в России. 1941–1944 / Б. Н. Ковалев. – М., 2004. – 370 с.).
Кожного ранку бургомістр був зобов’язаний приходити до німецького коменданта з доповіддю про всі міські справи і про  настрої серед населення. Уся службова переписка нової адміністрації в обов’язковому порядку велася згідно з разпорядженням на двох мовах – німецькій та здебільшого російській (і лише в деяких регіонах України на українській). Причому німецький текст повинен був розміщатися по відношенню до читача на лівій, а російський або ж український – на правій стороні аркуша, розділеного на дві однакові частини.
Робота міської управи з вирішення повсякденних проблем яготинців була вибірковою та періодичною. Городяни залишалися наодинці з усіма проявами різноманітних проблем і змушені були самостійно їх вирішувати.

Цікаві спогади про той час залишив наш земляк Володимир Ушенко. В своїй книзі «КГБ СРСР. Спогади опера” він згадує наступне: „В Яготині проти залізничного вокзалу стоїть школа. Стара, двоповерхова. Зараз там знаходиться медичне училище, яке було переведене сюди з Чорнобиля після аварії на ЧАЕС, тому будівля добудована, перебудована і, на жаль, втратила свій неповторний первісний вигляд. Побудована вона була в перших роках буремного ХХ століття разом з залізничним вокзалом і місцевим цукровим заводом як школа, якою в була протягом 80 років. В цій будівлі школа була завжди, і в лихі роки, і в не дуже. Навіть під час окупації, коли на другому поверсі тут була німецька залізнична жандармерія, на першому поверсі в п’ятому класі училась моя мама. На початку 60–тих і мене привели туди в перший клас. Я пам’ятаю свою школу красивою, затишною і просторою”.

Відомо що на території Яготинщини діяла каральна частина СС Зондеркоманда 4-А. Зона дій: територія групи армії «Південь» (південний напрямок території СРСР що проходив по лінії Львів, Київ, Севастополь, Одеса, Ростов-на-Дону). Загальне число жертв якої за роки війни становить 59018 осіб. Міста дислокації: Львів, Луцьк, Рівне, Житомир, Переяслав, Яготин, Иванків, Радомишль, Лубни, Полтава, Київ, Курськ, Харків. Відомо що в цих містах відразу ж були відловлені та заарештовані всі військовослужбовці Червоної Армії що встигли сховатися у місцевих жителів, місцеві комуністи та євреї. Необхідно зауважити що останніх в Яготині на осінь 1941 року було багато. Так наприклад відомо, що тільки в районі міста Лісняки в 1930-х роках проживало 34 єврейські родини. 

Почалися утиски комуністів та їх посібників. Також почали вивозити та розстрілювати єврейське населення. У міському парку вони розстріляли голову райвиконкому Г. І.  Кузьменка, суддю І. Я. Хруща і ін.

Вже 8 листопада 1941 року на березі річки Супій каральний загін СС розстріляв 125 євреїв з Яготина та навколишніх сіл. Наведемо частковий список відомих розстріляних осіб:
1.Амлинський Григорій, 1938 р.н., дитина 
2. Білявський Юдко, 1880 р.н.
3. Вайсбанд, 1865 р.н.
4. Гальперіна Мані,1898 р.н.
5. Гальперіна Рахіль (в дівоцтві Попилова), 1876 р.н.
6. Гальперін Яків,1909 р.н.
7. Горелик Михайло,1924 р.н., учень школи
8. Горелик Сея, 1930 р.н., учениця школи
9. Горелик Яня, 1902 р.н.
10. Зайончик Ізраїль, 1926 р.н., учень школи
11. Йоффе Юдит, 1900 р.н.
12. Камінськи Іоня, 1927 р.н., учень школи
13. Камінски Эстер (в дівоцтві Гальперіна)
14. Леон Мойсей, 1893 р.н.
15. Леонов Моше, 1900 р.н.
16. Лівшиц Ліза, 1922 р.н.
17. Махтин Лейба, 1894 р.н.
18. Махтин Цила, 1925 р.н., (в дівоцтві Смолянська)
19. Москович Херци, 1893 р.н.
20. Найдис Марьяся, 1885 р.н. (в дівоцтві Жуковська) 
21. Поляков Моті, 1908 р.н.
22. Ханін Циля, 1926 р.н.
23. Херсонська Віра, 1922 р.н.
24. Херсонська Руня, 1911 р.н.
25. Херсонська Хая, 1925 р.н… учениця школи
26. Херсонський Авраам, 1925 р.н., учень школи
28 грудня 1942 року яготинська допоміжна поліція розстріляла ще 7 євреїв що переховувалися в місті.
До речі, мало хто з жителів Яготина знає що за збігом обставин в 1921 році на березі Супою (неподалік від пожежної частини МНС) теж була розстріляна радянськими чекістами група місцевих мешканців з числа заможніх міщан та торговців. 

   В березні 1942 р. з міста відбувся  перший  добровільний вивіз  молоді  на працю  до Німеччини. З квітня того ж року почалося вже насильницьке відправлення. У першу чергу відправці підлягала безробітна молодь.  

Як бачимо, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський “новий порядок» викликав масовий рух Опору в Україні, в тому числі і в Яготині.
Хоча необхідно сказати і те, що під час німецької окупації життя яготинців не стояло на місці: можна було займатися культурними проектами в рамках дозволеного, дозволялось ходити на богослужіння, які при «совєтах» були заборонені, вільно займатися власним господарством.

В плані матеріального забезпечення ситуація для населення міста як в Україні загалом була дуже складною весь період окупації. Бракувало робочих місць, заробітна плата була вкрай низькю а ціни в свою чергу занадто високими. Ціни на основні продукти харчування (офіційні й базарні) в Полтавському та Київському регіонах складали відповідно (крб.): кілограм хліба — 1,20/150, літр молока — 1,20 /20, літр олії — 14,5 /280, одне яйце — 0,8 / 8. склянка солі — 40 крб., кілограм сала — 800 крб. Прийом лікарем обходився в 10 крб., день перебування в лікарні — 20 крб.
Неофіційна такса за звільнення від виконання примусових робіт складала 500 крб., від окопних робіт — 1000 крб., від вивезення до Німеччини — від 5000 до 10000 крб.
Більшість мешканців міста відчували брак продуктів харчування. Лише особи, які добре пристосувалися до життя при гітлерівцях, мали можливість на більш пристойному рівні підтримувати свій раціон. Останніх було набагато менше, ніж тих, хто ледь-ледь зводив кінці з кінцями. За весь період окупації лише базари та стихійні ринки визначалися різноманітним асортиментом продуктів харчування. Наприклад 1 кг хліба в грудні 1941 р. коштував 120–150 крб, 1 кг сала – 1000 крб, 1 кг вершкового масла – 800 крб; десяток картоплин – 10–15 крб, склянка пшона – 15 крб, солі – 10 крб, 1 л молока – 30–40 крб. А зарплата при цьому була в середньому 477 крб. Ці обставини зводили нанівець зусилля яготинців з вирішення продовольчої проблеми. 

З перших днів окупації в Україні набирає сили партизанський рух. Не став винятком в цьому і Яготин та Яготинський район. Починають діяти великі та малі підпільні групи й  партизанські загони. Так наприклад станом на 22.09.43 р. партизанськими загонами пущено під укіс 20 військових ешелонів противника (зокрема, на київських гілках): Київ – Коростень – 8, Київ – Полтава – 2, Київ – Фастов – 6. У бойових діях та аваріях вбито 1034 німецьких офіцера та солда- та...” [9, apк. 62]. Наступне спецповідомлення надійшло таке: ...”За даними, що надійшли за 24.09.43 р. українськими партизанськими загонами у бойових діях та аваріях ешелонів знищено 318 німецьких і мад’ярських офіцерів та солдатів. Пущено під укіс 12 військових ешелонів(серед них на лінії Київ– Ніжин – 2). 23.7.43р. на залізничній ділянці Київ – Гребінка, між Кучаковим та Морозівкою, в 23 год. 50 хв. на відмітці 40,7 км наїхав на міну вантажний ешелон. По обидві сторони рейок вирвано 30-60 см полотна. За 11,5 год. потяг продовжив свій рух. Донесення у зв’язку з пошкодженням лінії зв’язку надійшло з запізненням. 27.7.43р. за 500 м на схід від ст. Яготин міною було підірвано за- лізничне полотно. Вирвано 80 м рейок. В тому місці було виявлено та видалено одну ручну гранату. 30.7.43р. на залізничній ділянці Київ – Лубни на відмітці 40,6 км між Кучаковим та Морозівкою наїхав на міну вантажний ешелон, пошкоджено 1,5 м рейок, матеріальних збитків та втрат в живій силі немає [12, apк. 10–12].
12.- ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 335, арк. 237–243.

У серпні 1943 року група партизанів загону ім. Щорса здійснила сміливий напад на Яготин, знищила поліцейські пости, перерізала лінію зв'язку, пошкодила міст  на річці Супій. Захопивши в окупантів медикаменти й продовольство, партизани повернулися на свою базу. Разом з ними пішла група робітників цукрового заводу.

Визволили Яготин 21 вересня 1943 р. Радянські війська 40-ї армії Воронезького фронту.
Отже, після проведеного дослідження можна зробити наступні положення та висновки стосовно повсякденного життя яготинців в окупації на протязі двох років:
1. Адміністративний та поліційний апарат, створений в окупованому Яготині та районі, спрямував свою діяльність на реалізацію поставлених перед ним завдань. Запровадження «нового порядку» у місті передбачало налагодження діяльності вертикалі влади, найнижчий щабель якої посідала міська управа. 
2. Однією з найсерйозніших проблем, з якою зіткнулися жителі міста та району протягом окупації, стало продовольче питання. Передбачені для працюючих продуктовими пайками норми могли забезпечити лише мінімальні фізіологічні потреби людського організму. Люди шукали інші джерела забезпечення харчуванням. Головну роль в пошуках дешевих продуктів відіграли базари і нелегальні пунути обміну речей. 
3. Життя яготинців ускладнював дефіцит предметів щоденного вжитку. На весь період 2-х років окупації з полиць магазинів зникли одяг, взуття, посуд, сірники, гас і ін.
4. Тяжкі умови життя, виснажлива праця негативно позначалися на здоров’ї городян. Значного поширення набули інфекційні захворювання. 
5. Весь час окупації проти місцевого населення чинився жорстокий терор: арешти, розстріли, примусові відправки на роботу до Німеччини і ін. 
6. Більша частина єврейської громади міста фактично була винищена окупантами.
7. Нацистський «новий порядок» викликав масовий партизанський рух опору в усій Україні. Населення Яготинщини не було винятком.
 

Колона раданських військовополонених.1941-й рік


 
 

Групове фото угорських солдат в українському селі

 

 
Угорські солдати тренуються в стрільбі з пістолета 
 


Печатка німецької комендатури м. Яготина (1941-1943 рр.)
 

 
 

Довгорук ЮрійОлександрович, кандидат історичних наук,

доцент кафедри суспільно-політичних

наук Березанської філії МАУП


23.12.2015

2 коментаря

цікава інформація! Якось одного разу дочці задали в школі домашнє завдання — написати реферат про історію Яготина і як не дивно в інтернеті ми знайшли лише загальні відомості про рідне місто!
Це перша стаття про історію нашого міста яку написав саме історик а не любитель!
Дякую!!!
10.03.2016 01:14
Завжди раді розміщувати корисні статті для Вас.
Завантаження...